-
1 розуміти
to understand, to comprehend, to conceive, to apprehend; ( усвідомлювати) to realize; to see; to appreciate; ( проникнути) to penetrate, to fathom; ( схопити значення) to grasp, to seize; ( розбирати зміст) to make outдобре розуміти — to fully appreciate, to effectively grasp
розуміти суть (факту, доказу) — to take in
неправильно розуміти — to misunderstand; to mistake the meaning
я не розумію — I do not understand; I don't get you
я не розумію, що ви хочете цим сказати — what do you mean?; I do not catch your meaning
розуміти з півслова — to take the hint, to be quick in the uptake, to catch the meaning at once
-
2 take in
1) прийма́ти го́стя2) бра́ти ( роботу додому тощо)3) регуля́рно купува́ти ( газети тощо)4) місти́ти в собі́5) займа́ти ( територію)6) диви́тися, ба́чити7) розумі́ти суть8) дури́ти, ошу́куватиto be taken in — бу́ти ошу́каним
9) вшива́ти ( одяг)10) пові́рити ( брехливим заявам) -
3 фундаменталізм
ФУНДАМЕНТАЛІЗМ - у найзагальнішому значенні - це переконання, що існує деяка тверда основа, на якій має ґрунтуватися розуміння реальності, істини, добра, Бога. Відповідно можна говорити про різновиди Ф. - метафізичний, епістемологічний (пізнавальний), етичний, культурний (цивілізаційний, національний), релігійний. У філософії переконаність в існуванні деякої незмінної основи реальності, істини та моралі виявляється у визнанні того, що розум здатний сформулювати єдиноправильні критерії, на основі яких ми можемо відрізнити реальність від видимості (ілюзії), істину від хиби, добро від зла О. скільки в даному разі визнають, що існують деякі абсолютні критерії реальності, істини, моралі (абсолютні цінності), то замість терміна "Ф." іноді застосовують слово "абсолютизм". У середземно-європейській філософській традиції філософський Ф. з'явився як протидія релятивізму - погляду, за яким різниця між реальним і видимим (тим, що тільки здається реальним), істиною і хибою, добром і злом відносна. Відносність критеріїв реальності, істини, добра позначають терміном "релятивізм". У Давній Греції речниками релятивізму були софісти. Платон вбачав своє завдання у тому, щоб протидіяти релятивізму, тому його філософія і послугувала одним із найважливіших джерел філософського Ф. у середземно-європейській філософській традиції (яка в XX ст. стала об'єктом критики Гайдеггера). Продовженням цієї платонівської традиції була епоха Просвітництва з її вірою у здатність розуму знайти надійні критерії для розрізнення реального і нереального, істини та хиби, добра та зла. Якщо Платон і Декарт подають версію раціоналістичного Ф., то британські емпірики стали засновниками емпіричного Ф., продовження якого маємо у позитивізмі та логічному позитивізмі. Абсолютизм в етиці знайшов підтримку з боку феноменології (Шелер). У друг. пол. XX ст. філософський Ф. зазнав серйозної критики з боку філософського постмодернізму (Деррида, Дельоз, Фуко, Рорті та ін.), але крайні версії постмодернізму поновили стару загрозу - загрозу релятивізму. Тому значна група сучасних філософів прагне вибрати середню позицію між Ф. і релятивізмом (Бернстейн та ін.). Іноді термін "Ф." застосовують для позначення культурного релятивізму; говорять, напр., не тільки про релігійний Ф., а про культурний, національний і т.п. У такому разі суть культурного (цивілізаційного, етнічного, національного) Ф. полягає в тому, що із правильного твердження про те, що різні світорозуміння і цінності (моральні, політичні, правові) закорінені в культурній самобутності етносів, націй, цивілізацій та епох, роблять висновок про виняткову унікальність різних культур та їхню неспівмірність. Таким чином, з культурного Ф. випливає релятивізм: якщо наше розуміння реальності, істини, добра є наслідком певних культурних традицій, то воно радикально різне у різних культурах, і кожна з цих культур може претендувати на єдино вірне світорозуміння. Ф., отже, знаходиться в опозиції до універсалізму, а не до релятивізму. Одним із різновидів цього культурного релятивізму є т. зв. лінгвістичний релятивізм, суть якого полягає в тому, що семантика різних мов фактично є неспівмірною (звідси теза про принципову неможливість адекватного перекладу текстів). Негативні суспільні наслідки культурного Ф. (релятивізму) полягають у тому, що з нього слідує неможливість взаєморозуміння між етносами, націями, цивілізаціями, а отже, визнається, що способом їхнього співіснування є конкуренція, напруга і конфлікт. Складність взаємин між культурним Ф. і універсалізмом полягає в тому, що універсалізм (утвердження загальнолюдських цінностей) здатний сам приховувати культурний Ф. - намагання мислити цінності саме своєї цивілізації чи нації як універсальні. Такий універсалізм, отже, не схильний поважати культурну різноманітність світу, культурну самобутність інших цивілізацій та націй; навпаки, він прагне нав'язувати свої цінності та способи життя іншим культурам. Саме з цим пов'язана критика європоцентризму та культурних аспектів ідеології глобалізму. Так само за критикою національного Ф. (який часто змішують з націоналізмом або національним егоїзмом) може приховуватися стратегія ослаблення поцінування національної самобутності якоїсь нації, аби (в умовах конкуренції культур) в такий спосіб сприяти культурній експансії іншої нації. У такому разі т. зв. "інтернаціоналізм" (або "справжній універсалізм", чи космополітизм) насправді сам є прихованою формою національного Ф. Саме таке спрямування мала критика укр. націоналізму ("буржуазного націоналізму") в СРСР; в оновлених формах И здійснюють також в сучасній Україні. Більшість сучасних філософів не приймають апі радикальних форм універсалізму (з їхньою зневагою до самобутніх культур), ані крайніх форм культурного Ф. - з їхнім твердженням про неможливість існування загальнолюдських цінностей, про неспівмірність культур та неможливість взаєморозуміння між ними. Виправданою є поміркована позиція, яка поєднує необхідні елементи універсалізму з поміркованими формами культурного релятивізму Що стосується релігійного Ф., то суть його полягає не стільки в твердженні про те, що дана релігія є єдино правильною (це характерне для більшості релігійних вірувань), скільки у погляді, що дана конкретна релігія повинна бути основною (фундаментом) всіх цінностей - моральних, політичних, правових. Звідси слідує заперечення будь-якої автономії індивідів (зокрема їхнього права триматися будь-яких релігійних вірувань або не триматися жодних), різних сфер діяльності (моралі, науки, освіти, мистецтва, права, політики тощо) та установ. У такому разі релігію мислять як основу політики, права тощо, заперечуючи (в радикальних формах релігійного Ф.) навіть їхню відносну автономію. Можуть існувати поміркованіші та радикальніші форми релігійного Ф.В. Лісовий -
4 держави концепції
ДЕРЖАВИ КОНЦЕПЦІЇ - концепції у політичній філософії, що стосуються походження держави та її суті. Концепції, які стосуються походження держави, можна поділити на дві групи. Перша група включає концепції, які стверджують, що існують необхідні суспільні передумови для появи та існування держави. У більшості цих концепцій найважливішою суспільною передумовою вважають потребу підтримувати певний лад у суспільстві (на противагу безладдю, хаосу). Друга група - концепції (розвинуті передусім такими ідеологіями, як анархізм та комунізм), які вважають, що поява та існування держави зумовлені перехідними історичними обставинами Щ. о стосується суті держави, її структури та її функцій, то основні концепції також можна поділити на дві групи - концепцію політичного реалізму та нормативну концепцію (це відповідає двом найважливішим концепціям політики). У першій групі концепцій державу розуміють як засіб, з допомогою якого деякі суспільні верстви здійснюють свою владу над іншими суспільними верствами у межах даної території. Сюди можна віднести концепцію Мак'явеллі, марксистську та деякі елітарні концепції. У річищі цього теоретичного спрямування терміном "держава" можна позначити будь-які установи давньосхідних деспотій, грецьк. держав-полісів, Римської імперії, феодальної монархії, тоталітарних або сучасних демократичних держав. У групі концепцій, яка слідує нормативному розумінню, виходять з того, що сучасне поняття держави (як і сучасне розуміння політики) бере свій початок в європейській історії передмодерного часу. Передусім державна влада повинна бути певним чином узаконеною. Найважливішим принципом узаконення (легітимізації) модерної держави стало визнання, що дищим сувереном державної влади є народ. Найзагальніша ознака всіх нормативних концепцій полягає в тому, що вони пов'язують з поняттям держави певні цінності або норми. Одним із поширених варіантів є концепція, коли до держави ставлять вимогу, щоб вона була націлена на здійснення ідеї справедливості як регулятивної ідеї (продовження платонівсько-аристотелівської традиції). До нормативних належить впливова концепція, яку називають ідеєю мінімальної держави. Тут справедливість розуміють як рівність громадян перед законом та такий характер самих законів, Що вони дозволяють громадянам максимально використовувати свої здібності у забезпеченні якомога вищого рівня добробуту та культури Ї. ї ще називають ліберальною (див. лібералізм), правовою, або формальною концепцією. Означення "формальна" зумовлене тим, що держава розглядається як деяка самодостатня установа. Суть цієї концепції полягає у тому, що завдання держави вбачається у забезпеченні відповідного правового порядку. Різні течії політичної філософії та різні ідеології неоднаково відповідають на питання, у чому має полягати найважливіше призначення (суспільна функція) держави О. дні вважають, що держава повинна нести відповідальність за рівень добробуту та соціальної справедливості ("держава всезагального добробуту", "соціальна держава"), дбати про соціальну рівність (за комунізму), про стан культури та моралі (у деяких політичних концепціях консерватизму, націоналізму, християнської демократії) тощо. Назагал, сучасні політологічні та політико-філософські концепції держави переважно є багатофункціональними. В Україні наразі кращі здобутки досягнуто не в загальних концепціях держави, а в ділянці конституційно-правових та конкретних політичних досліджень: структура державної влади, розподіл гілок влади, дослідження функціювання різних структур сучасної української держави тощо.В. Лісовий -
5 bottom
1. n1) дно; днище; низ; нижня частина (чогось)to touch bottom — торкнутися дна; перен. цілком опуститися
2) сидіння (стільця); сідниця, зад3) підводна частина корабля4) судно (торговельне)5) суть, основа; підвалина, фундамент; засада6) задня частина штанів7) запас життєвих сил; витривалість; міцність8) причина9) ложе ріки, річище10) мет. під, черінь11) текст. фунт, протрава12) pl тех. осад, гуща; осадок, поденки15) тех. буксаto knock the bottom out of an argument — розстроїти плани, спростувати аргумент
2. adj1) нижній, найнижчий2) останній, крайній; що знаходиться на дніbottom dollar — останній долар, остання копійка
bottom drawer — шухляда комода, в якому зберігається придане (посаг) нареченої
3. v1) прилаштовувати дно (низ, сидіння)2) торкатися дна; вимірювати глибину3) шукати причину; добиратися до суті; вникати, розуміти* * *I n1) низ, нижня частина; кінець2) суть, основа3) дно (моря, ріки, озера)4) дно, днище5) мop. днище; підводна частина корабля; судно ( торговельне)7) зад; задня частина штанів8) запас життєвих сил, витривалість; міцність (людини, коня)9) ложе ріки, річище10) бyд. основа, фундамент; метал. під; гeoл. постіль, ґрунт; підстильна породаII abottom soil — підґрунтя; тeкcт. ґрунт, протрава, закріплювач барвника
1) нижній, найнижчий; останній, крайній2) який знаходиться на дні, донний3) який служить причиною; який лежить в основіIII v1) прилаштовувати дно, низ, сидіння2) торкатися дна; вимірювати глибину3) добиратися до суті, шукати причину; вникати, розуміти4) (on, upon) pass базувати, обґрунтовувати; давати обґрунтування; базуватися, ґрунтуватися5) тex. ґрунтувати -
6 grip
1. n1) схоплювання; стиснення, стискування; затискання; потиск; стиск2) хватка3) (особливий) потиск рук4) спорт. захват5) амер. раптовий різкий біль7) уміння заволодіти увагою8) влада; лабети; контроль9) ручка; рукоятка; держак; ефес; гриф10) тех. затискач; захват; лещата; лапа11) pl спорт. гантелі12) амер. саквояж13) амер., кін., розм. робітник ательє14) розм. невелика канава15) мед. грип2. v1) схопити, стиснути2) міцно тримати3) охоплювати (про страх тощо)4) розуміти, охопити (розумом), збагнути5) заволодівати (увагою)6) затирати, затискувати (кригою)* * *I n1) схоплювання; стиснення; затиснення; потиск, стискання; хватка; особливе рукостискання (у членів деяких таємних товариств, сект)the masonic grip — масонське рукостискання; aмep. раптовий різкий біль; cпopт. захват
backhand grip — бекхенд ( теніс); cпeц. зчеплення
2) здатність схопити, уловити, зрозуміти ( суть справи); уміння заволодіти увагою; враження, дія3) влада, контроль; хватка, твердість, сила; влада; лещата5) тex. затискач, захоплювач; лещата; лапа; щипці6) pl; cпopт. гантелі7) aмep. саквояж, дорожня сумка8) гipн. клітьовий парашутII v1) схопити; стиснути, потиснути, затиснути; охоплювати, оволодівати (нaпp., про страх)2) міцно тримати; зчіплюватися; мати достатнє тертя3) розуміти, схоплювати, уловлювати ( розумом); заволодівати увагою, захоплювати4) затирати, затискатиIII n; діал.невеликий рів, невелика канаваIV = grippe -
7 heart
n1) серце2) душа, серцеkind (tender, noble, affectionate, stony) heart — добре (ніжне, благородне, любляче, кам'яне) серце
big heart — а) великодушна (шляхетна) людина; б) шляхетність
false heart — зрадливість, віроломність
a stout heart — відважна (смілива) людина
light heart — безтурботність, безжурність
at heart, in one's heart — у глибині душі
from the bottom of one's heart — від усього серця; з глибини душі
with all one's heart — щиро, сердечно; від усієї душі
to move (to stir, to touch) smb.'s heart — розчулити когось
3) почуття, любов, коханняdear (sweet) heart — серденько, душечко моя (у звертанні)
4) мужність, сміливість, відвагаto lose heart — занепасти духом, зневіритися
to take heart, to pluck up one's heart — набратися хоробрості
to have the heart to do (to say) smth. — зважитися зробити (сказати) щось
5) центр, серцевина, ядро, середина6) суть7) розум, інтелект8) шлунок9) тех. сердечник10) pl чирваhearts and flowers — зайва сентиментальність, с юсюкання
have a heart! — згляньтеся!, майте милість!
heart and soul — усією душею; ревно, старанно
heart and hand — охоче; із запалом
out of heart — а) у поганому настрої, у смутку; б) неродючий
to break smb.'s heart — а) розбити чиєсь серце; б) дуже засмутити когось
to set one's heart at rest — заспокоїтися, перестати хвилюватися
to be sick at heart — а) відчувати нудоту; б) нудитися, тужити
to do smb.'s heart good — підбадьорити когось
to bring smb.'s heart into his mouth — налякати (перелякати) когось до смерті
to keep a good heart — не занепадати духом, не журитися
to wear one's heart on (upon) one's sleeve — не вміти приховувати свої почуття
what the heart thinks the tongue speaks — що на умі, те й на язиці
* * *I n1) серце2) серце3) почуття, любов, прихильність4) мужність, сміливість, відвага5) середина; серцевина, ядро6) суть, сутність7) pl; кapт. чирва, червова масть; кapт. карта червової масті; серденько, серце ( фігура або предмет у вигляді малюнка на карті червової масті)8) icт. розум, інтелект9) icт. шлунок10) тex. сердечникII v1) завиватися в качан (про капусту, салат; heart up)2) бyд. заповнювати (порожнини, проміжки між плитами; heart in)3) icт. брати близько до серця; запам'ятовувати4) icт. підбадьорювати, надихати -
8 fathom
1. n1) морський сажень (= 6 футів, або 182 см)2) одиниця кубатури деревини (= 6x6x6 футів)fathoms deep — глибоко, грунтовно
2. v1) вимірювати глибину (води)2) вникати (в суть питання); розуміти; збагнути3) обхоплювати4) вимірювати руками* * *I n1) фатом; морська саженьfathom line — мop. лот; гeoгp. ізобата
3) розумінняII v1) вимірювати глибину ( води); робити промірювання лотом2) осягати, розуміти; зрозуміти, збагнути; здогадуватися ( fathom out) -
9 spirit
1. n1) дух; душаpoor in spirit — бібл. убогі духом
Holy S. pen. — Дух Святий
2) натура; особистість; індивідуальність; розум3) моральна сила, енергія, рішучість; хоробрість4) жвавість; запал, запальність, завзяття; натхненняto go at smth. with spirit — енергійно взятися за щось
5) часто pl настрій, душевний станto keep up smb.'s spirits — підносити чийсь настрій, підбадьорювати когось
6) суть, справжній смисл7) тенденція, загальний напрям; загальний характер; дух8) прихильність9) привид, примара, дух10) фея, ельф; домовик11) поет. подув, подих, вітерець12) дихання13) звич. pl спирт, алкоголь, спиртний напій14) заст. кислота15) розм. бензин16) текст. фарбувально-обробний розчинspirit fresco — спосіб фрескового живопису фарбами, розтертими зі скипидаром, воском тощо
2. v2) пожвавлювати; підбадьорювати; надавати сміливості (рішучості); надихати, запалювати (тж spirit up)* * *I ['spirit] n1) душа; духthe world of spirit — духовний світ, духовне життя
2) натура, особистість, індивідуальність; розум; людина, індивідуум3) моральна сила, енергія, рішучість; жвавість, гарячність, запал4) часто pl настрій, душевний станanimal spirits — життєрадісність, бадьорість
in spirits — в ( гарному) настрої
5) дух, сутність, істинний смисл6) тенденція, загальний напрямок, загальний характерspirit of the age — дух епохи; прихильність, відданість (нaпp., традиціям)
7) намір, мета; сприйняття; розуміння8) peл. ( the Spirit) Бог; Дух святий ( the Holy Spirit); ангел; біс ( evil spirit); possessed by spirits одержимий нечистим9) ( безсмертна) душа10) дух, примара, привид; фея; ельфwater spirit — водяник; русалка
11) пoeт. подув, вітерецьII ['spirit] v1) таємно віднести, забрати, викрасти (кого-небудь; spirit away, spirit off)2) пожвавлювати; підбадьорювати, надавати сміливості, рішучості; надихати ( spirit up)III ['spirit] n1) pl спиртmethylated spirit (s) — денатурований спирт, денатурат
3) тeкcт. фарбувально-оздоблювальний розчин -
10 німецька класична філософія
НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ - складова частина західноєвропейської філософії Нового часу, в яку входять, крім нім., також англ., франц., нідерланд. філософії. Засновником англ. класичної філософії є Бекон, франц. - Декарт, нідерланд. - Спінова. Рівна їм велика постать у Німеччині з'являється лише після Тридцятирічної війни у друг, пол. XVII ст. в особі Ляйбніца. Термін "класична філософія" має подвійний зміст. По-перше, це - філософія розуму, свідомості і самосвідомості, пізнання В. она виникає з Декарта і Бекона і завершується вченням Гегеля. В такому широкому розумінні Н.к.ф. поділяється на чотири періоди: 1) філософські пошуки в межах Реформації і містики Н. айбільш видатною фігурою тут є Беме; 2) засвоєння беконівського емпіризму, картезіанства, спінозизму і матеріалізму, філософії права Греція і Гоббса, а також початок вироблення власної думки (Юнгій, Штурм, Пуфендорф, Вольф та ін., XVII ст.); 3) період нім. просвітництва XVIII ст., на який припадає і поява основних творів Ляйбніца та його учнів, котрі згуртувалися навколо Вольфа і утворили школу, яка відіграла основну роль в нім. просвітництві; 4) філософська думка від Канта до Фоєрбаха. По друге, "класична філософія" означає зразкова. Таким у нім. історії є переважно четвертий період - починаючи "з Канта". Поділ історії філософії на філософію до Канта і од Канта проведено Віндельбандом, Гартманом і продовжено в марксизмі. Основну рису цього періоду становлять різноманітні варіанти діалектичного світорозуміння, заснованого на поєднанні фундаментальних протилежностей. Потяг до такого синтезу помітний і в попередній думці. Найбільш характерним у Беме є його діалектика в тлумаченні Бога, природи, людини. Головні зусилля Ляйбніца були спрямовані на примирення і узгодження конкуруючих ідей і концепцій: раціоналізму і сенсуалізму, апріорного та апостеріорного, телеології і механіцизму, аж до об'єднання церков різних конфесій та численних нім. князівств в одну державу. Потяг до синтезу стає всеохопним у четвертий період, який і визначає всі основні особливості Н.к.ф. Саме тепер діалектика як така була усвідомлена і піддана всебічному аналізу, розробці і критиці. Головні його представники: Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах. Н.к.ф. має цілий спектр загальних властивостей Н. а першому місці - установка на розум і як об'єкт пізнання, і як пізнавальну здатність. Такими є Кантові "Критики" чистого і практичного розуму, відповідні дві основні частини "Науковчення" Фіхте та "Системи трансцендентального ідеалізму" Шеллінга, всі великі твори Гегеля ("Феноменологія духу", "Логіка", "Енциклопедія філософських наук"), в яких розум постає або у своїй власній формі, або ж як сутність духу. Головна функція розуму регулятивна: подати знання у вигляді системи. Всі філософи від Канта до Гегеля свідомо будують свої вчення як системи. Це важлива відмінність від попередників. Коли в останніх і знаходимо системи, напр., "Етику" Спінози чи "Систему природи" Гольбаха, спосіб береться або з іншої науки, або ж ототожнюється з повнотою висвітлення матеріалу з певних проблем. Для побудови системи потрібен певний метод. У Канта загалом це метод трансцендентальний, в який входять декілька складових.Усе вчення, викладене в трьох "Критиках", базується на "системі найвищих здібностей душі": пізнавальна, почуття задоволення і незадоволення, бажання. "Критика чистого розуму" в цілому структурується трьома питаннями: Як можлива чиста математика? Як можливе теоретичне природознавство? Як можлива метафізика як наука? На перший відповідає "трансцендентальна естетика": апріорні простір і час обумовлюють геометрію та арифметику. Можливість другого покладається таблицею апріорних понять розсудку - категорій. Цілісність метафізики утворюється системою суперечностей: антиномій, паралогізмів, ідеалу чистого розуму. Аналогічно відбувається структурація інших творів Канта. Фіхте назвав свій метод синтетичним, бо він полягає у поєднанні парних категорій - суб'єкта й об'єкта, причини і наслідку, субстанції й акциденції завдяки їх кількісній подільності, і в певній послідовності самих пар. Новий варіант діалектичного способу мислення знаходимо у Шеллінга: суть його в переході однієї крайності в іншу. Найбільш розвинутим є метод Гегеля, який він спеціально дослідив у "Передмові" до "Феноменології духу", в "Науці логіки", "Історії філософії". Завдяки цьому врешті-решт було відкрито перший специфічно філософський метод, відмінний від математичних та емпіричних методів знання Н. аслідком великої уваги до методології дослідження і викладу стала висока теоретичність, проблемність і проблематичність даних вчень, через які вони справили надзвичайний вплив на сучасність і майбутнє. Висновком було і таке явище, як піднесення філософії над спеціальнонауковим знанням, погляд на неї як на взірець для інших його галузей, тлумачення філософії як науки наук. Таке становище виникає тоді, коли певна наука досягає помітних успіхів в збагаченні своїх змісту і форми. Так було з математикою, на яку свого часу із заздрістю дивилися філософи і вважали за благо користуватися її досягненнями; з науками досвідними, методи яких переймали у XVII - XVin ст. Як на зворотний приклад можна послатися на Евкліда: метод побудови його "Начал" був запозичений із творів Аристотеля - з логіки і метафізики. З цим пов'язана і така риса розглядуваних вчень, як перевага загального над одиничним, цілісного над окремим. Системним вважалося не лише філософське знання, а й сама природа і суспільство. Особа поставала моментом чи елементом суспільно-державної тотальності. Така установка особливо притаманна концепціям Гегеля Н. арешті, з усього наведеного випливає переважно ідеалістичний зміст філософії даного періоду. У Канта маємо певне поєднання суб'єктивного ідеалізму з елементами матеріалізму. Фіхте у першому варіанті "Науковчення" - суб'єктивний ідеаліст у чистому вигляді. Поступово його система переросла у пантеїзм релігійно-моральнісного ґатунку. Шеллінг подолав суб'єктивний ідеалізм, додавши до нього натурфілософію як другу філософську перінонауку, а потім - через "філософію тотожності". Він перший в історії думки усвідомив обмеженість і матеріалізму, й ідеалізму, намагався стати на більш загальну точку зору, яку він, як і згодом Гегель, називав абсолютним ідеалізмом. Тільки Фоєрбах був у другий період творчості (од 1839 р.) послідовним матеріалістом.Всі зазначені загальні риси Н.к.ф. були сконцентровані в творах Гегеля, які і стали предметом дружньої і всебічної критики з боку різних опонентів. Шопенгауер протиставив розуму волю, пізній Шеллінг "негативній філософії" розуму - "позитивну філософію" релігійного типу, Конт філософській метафізиці - позитивні науки, Фоєрбах ідеалізму - матеріалізм, Маркс теоретичній спекуляції - практику, а К'єркегор захищав занедбану особу. Всі разом відкидають системність, більшість - діалектику. Такий суцільний напад свідчив про перехід до нової, післякласичної доби філософування. Останнє мало і свої переваги, але і недоліки в культурно-світоглядному відношенні. Цим пояснюється відродження й оновлення, переробка Н.к.ф. в XIX - XX ст.М. БулатовФілософський енциклопедичний словник > німецька класична філософія
-
11 політологія
ПОЛІТОЛОГІЯ, політична наука - у сучасному розумінні терміном "П." (політична наука) позначають цілу сукупність різних галузей дослідження та різних теорій, спрямованих на пізнання політики. Розгалуженість на розділи та науки є причиною того, що часто говорять не про одну політичну науку, а про політичні науки. До найважливіших політичних наук належать: політична історія, політична соціологія, політична психологія, політична економія (економіка), політична географія, політична демографія, політична антропологія та компаративні політичні дослідження О. крім того, до основних розділів П. сьогодні відносять особливі ділянки дослідження: політичні установи, політичну поведінку, державне адміністрування, міжнародні відносини. Назвою "П." сьогодні об'єднують різноманітні політичні дослідження, які відрізняються не тільки предметно, а й теоретично та методологічно. Термін "політична наука" був уведений у слововжиток, аби протиставити позитивну науку про політику політичній філософії. До політичної науки у період її становлення ставили такі самі вимоги, як і до природничих наук: її узагальнення повинні ґрунтуватися на фактах (бути індуктивними); П. повинна бути здатною здійснювати передбачення, які можна підтверджувати (спростовувати) з допомогою фактів; П. повинна бути ціннісно-нейтральною ("об'єктивною", "позаідеологічною"). У 50 - 60-ті рр. XX ст. методологічною основою політичної науки став біхевіоризм. Хоча біхевіоризм виник у 20-ті рр. XX ст. у США як напрям емпіричної психології (Вотсон, Скінер), але у 50 - 60-ті рр. методи біхевіоризму були застосовані у П.; у такий спосіб прагнули подолати переважання психологічних, моральних та формально-правових підходів. Біхевіоризм відіграв корисну роль у підвищенні уваги до поведінки, зокрема до поведінки груп, у різних ситуаціях, підвищив роль емпіричних методів у П. - в тім числі застосування кількісних, математичних методів. Але позитивістська обмеженість біхевіоризму призвела у П. до втрати її методологічної цілісності та до появи цілої серії різних методологій та теорій - теорії груп, системного та структурно-функціонального аналізу, теорії прийняття рішень, теорії раціонального вибору, теорії ігор, економетрики тощо. Безсумнівно, сьогодні існують безперечні підстави вважати, що П. існує, принаймні, як певна дисципліна. Мається на увазі певний інтелектуальний рух, кооперація людей, які називають себе політичними науковцями; ця кооперація ґрунтується на визнанні певних критеріїв професійності та етичних норм, прийнятих у науковій діяльності. Ці норми знаходять своє реальне втілення у наявності певного простору спілкування, в існуванні комунікативної спільноти: існує велика кількість періодичних видань, проводяться круглі столи, конференції, конгреси, в тім числі на міжнародному рівні. Важливу роль у координації цього руху та в його самоусвідомленні відіграє Міжнародна асоціація політичних науковців (IPSA - International Political Science Association). П. є предметом викладання, і в цьому розумінні вона теж є дисципліною. Потреби викладання підштовхують науковців до визначення хоча б у загальних рисах її структури та змісту. Одначе існування П. як дисципліни ще не означає, що вона є чимось цілісним у методологічному та теоретичному відношенні З. аперечення ідеї єдності методу (методологічної єдності суспільних наук) стало важливою додатковою обставиною, яка привела до змін у розумінні того, що слід вважати теорією в суспільних науках З. окрема, визнання того, що у суспільних науках не можна нехтувати інтенціональністю (тобто інтересами, уявленнями, ціннісними орієнтаціями, які мотивують будь-який вчинок), спричинилося до підвищення ролі герменевтичних методів у суспільних науках. Серед тих позицій, які визнають можливість політичної науки як такої, можна виокремити принаймні три найважливіші. Першу обстоюють ті науковці, які намагаються забезпечити методологічну єдність політичної науки, пропонуючи певний варіант теорії, що, з їхнього погляду, здатна виконувати роль об'єднувальної парадигми для П. Одначе домінування тих чи тих парадигм переважно означене часовими та географічними межами. Визнання цього безперечного факту привело до утвердження позиції плюралізму, коли вислів "політичні науки" вважають висловомпарасолькою, який позначає тільки деяку сукупність різних методів та теорій. Таку позицію, зокрема, можуть розвивати в руслі філософії деконструктивізму К. райній формі плюралізму методологій та теорій протистоїть поміркованіша та більш виправдана позиція. Її суть полягає в погляді на різні методології та теорії як на взаємодоповнювальні (її також визначають як "синергетичну" різних методологій та теорій).В. Лісовий -
12 insight
n1) прозорливість; проникливість2) розуміння, усвідомлення; інтуїція* * *[`insait]nпроникливість; здатність проникнення в сутність; розуміння; інтуїція; пcиx. інсайт, раптовий здогад -
13 архетипи
АРХЕТИПИ ( від грецьк. αρχή - початок, походження; τυποξ - слід, відбиток) - в широкому розумінні наскрізні - символічні структури історії культури, асоціюють певний тематичний матеріал свідомого та підсвідомого функціювання людських цінностей. Символіка А. співвіднесена з ідейним чи образним змістом таким чином, що при усіх конкретноісторичних варіаціях цього змісту інваріантним, незмінним залишається сама тематизація через архетипічні символи тих чи тих цінностей. Так трійця "істина - добро - краса" притаманна всім епохам цивілізаційного розвитку, але в кожній з них має специфічне змістове втілення за наскрізності самої теми співвіднесення моральних, естетичних та гносеологічних цінностей. З символічного боку А. є пресупозиціями, тобто схильностями до реалізації певних образів чи ідей, прототипами чи можливостями їх здійснення в культурних процесах. Поняття А. було введено піфагорійцями та розглядалося в подальшому платоністськими школами як аналог "вічних ідей" (ейдосів) в їх символічному позначенні. В такому розумінні А. використовувались Діонісіем Ареопагітом, Бруно, Кеплером, Сковородою. В функції "праформ" А. трактувалися в творчості Дайте, Гете, Т. Манна. У психологічному плані вчення про А. розроблялось Юнгом, який пов'язував їх з символічними структурами "колективного підсвідомого" типу "Самість" (особистість власного "Я"), "Маска" (соціальні ролі, що заміщають справжню суть особи чи псевдо-"Я"), "Тінь" (чи анти-"Я", демон), "Аніма" (образ жіночості) та ін. За різними аспектами здійснення А. можуть виступати як міфологеми (на зразок фантастичних уявлень про небо, землю, пекло) чи як раціональні утворення (типу наскрізних для історії науки уявлень про атоми, образів симетрії та гармонії, хаосу та порядку), або образи етико-нормативної свідомості (як то 10 заповідей в їх співвіднесенні з євангелічними чи апокрифічними притчами). До А. відноситься і символічне використання понять "Захід" та "Схід" як специфічних виявів демократичних та деспотичних тенденцій суспільного розвитку. Існують також національні А., які, за Гайдеггером, у ментальності різних народів можуть позначатись образами типу "Дім" (символ святого довкілля, буття), "Поле" (символ життєвого топосу, джерела існування), "Храм" (символ святинь). Аналіз А. є евристичним засобом дослідження культур та національної свідомості.С. Кримський -
14 Маркс, Карл
Маркс, Карл (1818, Трир - 1883) - нім. мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. Навчався у Трирській гімназії (1830 - 1835), на юридичному ф-ті Боннського (1835 - 1836) і Берлінського (1836 - 1841) ун-тів. У 1839 - 1841 рр. працював над дис. "Відмінність між натурфілософією Демокрита і натурфілософією Епікура", отримав ступінь докт. філософії. Вчення М. складається з трьох частин: філософії, політекономії, теорії соціалізму. Загальний зв'язок їх наступний. На противагу Гегелю, М. розробив власний метод - матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення - матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип - вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності і боротьбі класів як носіїв цих відносин. На відміну від попередніх епох, коли домінували сільське господарство, ремісництво, торгівля їх продуктами, за часів М. на перший план вийшла промисловість, а головними діячами історії стали капіталісти і робітничий клас. їх взаємини М. розкрив у теорії відчуження, згідно з якою капітал складається з праці, котра не оплачується, відчужується завдяки тому, що капіталісти володіють засобами виробництва, а пролетаріат їх позбавлений. На цій підставі між ними точиться класова боротьба, кінцева мета якої, за М., - знищення приватної власності, встановлення диктатури пролетаріату і створення нового, соціалістичного ладу В. цій боротьбі М. став на бік робітничого класу і заснував т. зв. науковий соціалізм. Попередні його варіанти мали утопічний характер, але упродовж всієї історії підлеглі - раби, кріпосні селяни, ремісники - боролися за більш справедливий лад. Тому тут існувала дійсна проблема, котру М. намагався розв'язати за допомогою "експропріації експропріаторів", а його опоненти - за допомогою реформ. В еволюції поглядів М. на різних стадіях домінуючими були різні частини його вчення. Спочатку такою стала філософія. Можна виділити три етапи розвитку його поглядів на неї: 1) власне антропологічний - сюди відносяться "Економічно-філософські рукописи 1844 року". Саме з приводу них "ранньому М." з боку ортодоксів робився закид в т. зв. антропологізмі, коли він знаходився під впливом Фоєрбаха і аналізував людину абстрактно. 2) Етап "філософії життя", наявний в "Німецькій ідеології" (1845 - 1846), особливо в першому її розділі, де основне поняття - "життя" та цілий спектр похідних, добре структурованих термінів: живі людські тіла як передумова історії; дійсні індивіди, їх діяльність і матеріальні умови життя; виробництво матеріального життя як перший історичний акт; виробництво життєвих засобів і самого життя людей; життєдіяльність як вираз єдності праці та існування індивідів; спосіб життя як синтез усіх зазначених моментів; критика ідеалізму за зведення живих реальних індивідів до самосвідомості. Це один з перших варіантів "філософії життя", а М. - один із засновників даної філософської течії. 3) Автентичним вченням М. стало матеріалістичне розуміння історії, перший виклад якого подано в "Німецькій ідеології", а класичне формулювання - в передмові до кн. "До критики політичної економії" (1859). Завдяки прагненням подати М. у "чистому" вигляді і максимальній незалежності від будь-яких впливів попередні форми його філософування було відсунуто в тінь і проголошено "недоліками". В загальній духовній еволюції М. антропологія і філософія життя стали нетривалими епізодами. Але їх цінність неминуща, бо людина - істота не тільки духовна, а й матеріальна, немислима без матеріального життя, і ніхто його так не відчув і не висунув на перший план, як М. Йому була притаманна особлива інтуїція, загострене бачення реального життя. Далі М. перейшов до спеціально-політекономічних досліджень, у яких живі люди перетворилися на соціальні маски чи ролі - капіталіст, робітник тощо. В "Капіталі" про особу йдеться лише остільки, оскільки вона є уособленням економічних категорій, носієм певних класових інтересів. Апогеєм економічних пошуків М. стала публікація першого тому "Капітала" (1867), а підсумком його - розкриття "історичної тенденції капіталістичного накопичення"; суть її в революційному переході від буржуазних до соціалістичних відносин. Соціалізм був висновком з економічного аналізу. Розробивши його в загальних рисах, М. доклав чимало зусиль до практичної реалізації свого соціального ідеалу: був засновником і керівником І Інтернаціоналу, підтримував Паризьку Комуну (1872) і т. ін. Особистою його метою була очікувана ним пролетарська революція, в якій він мріяв стати "Диктатором" (так називали його в колі друзів). Ця мрія не здійснилася. Натомість протягом XIX ст. в Зх Є. вропі позначилася інша тенденція - перехід від революцій до реформ як головних засобів суспільних перетворень. Теоретично вона була розроблена т. зв. реформістами - Бернштейном, Каутським та ін. Значною мірою до неї в 90-ті рр. наблизився Енгельс. Цим окреслюються історичні межі Марксового соціалізму Ф. ілософські його погляди виходять за ці межі, мають самостійне значення.[br]Осн. тв.: "Святе сімейство", у співавт. (1845); "Німецька ідеологія" (1845 - 1846); "Злиденність філософії"; "Комуністичний маніфест", у співавт. (1848); "Капітал". У 3 т. (1867, 1885, 1895).М. Булатов -
15 автономія і гетерономія
АВТОНОМІЯ і ГЕТЕРОНОМІЯ ( від грецьк. αυτονομία - незалежність; ετεροζ - інший) - у найзагальнішому значенні словом "автономія" позначають наявну міру незалежності будь-якого явища від зовнішньої причинної зумовленості. Терміном "гетерономія" позначають, зовнішню зумовленість чого-небудь у будь-якому сущому. Будь-яке суще має деяку основу ("суть") своєї якісної визначеності, але ця основа або суть (внутрішнє, глибинне в явищі) може існувати тільки завдяки оточенню, яке обмежує і тим визначає кордони сущого. Проте оточення не тільки обмежує будь-яке суще в його бутті, а вплітає це суще в систему взаємодій та взаємозв'язків. У природничих науках основну увагу звертають на найважливіші умови, від яких залежить буття даного сущого; але при цьому виходять з припущення, що всі інші види взаємозв'язків у Всесвіті залишаються незмінними. Цей взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх причин (внутрішнього в явищі і його оточенні) властивий для всього, що існує, тому А. і Г. можна вважати категоріями онтології. Тема успадкування і мінливості (пристосування організмів до середовища) - одна з важливих тем в еволюційній біології. Кожний людський соціум володіє більшою мірою автономії, ніж будь-який біологічний. Ступінь цієї автономії визначається незалежністю, по-перше, від природного оточення, і, по-друге, від того, наскільки культура даного соціуму не підпорядкована впливові інших соціумів. У другому випадку термін "автономія" стає синонімом вислову "самобутність культурна". Можна, отже, говорити про ту чи іншу міру автономії (самобутності) етносів, націй, цивілізацій. Поняття А. і Г. застосовується також щодо окремої людини. Історичні дані свідчать, що в первісних (архаїчних) культурах переважали колективні цінності над цінністю особистої А. Поцінування А. (суверенності) особистості є передусім явищем модерного часу, яке здобуло особливо широке визнання в Зх. Європі у зв'язку з процесом демократизації. Цьому сприяло поширення філософських ідей, що перемістили в центр уваги проблему співвідношення свободи волі та зовнішньої зумовленості (детермінованості) свідомості та поведінки людини. До філософських течій XX ст., які визнають здатність людини бути суверенною особистістю і наголошують на цінності особистої А., належать: персоналізм, екзистенціалізм і ті напрями філософії людини, що закорінені в релігії протестантизму. Гетерономні тенденції виявляють позитивістські та еволюціоністські концепції; марксистське розуміння природи людини має виразний гетерономний характер. Поряд з позитивними елементами особистої А. модерне суспільство породило і певні негативні різновиди А. і Г. Індивідуалізм набув ознак "хибного індивідуалізму", коли егоцентрична етика, цілераціональність та абсолютизація технократичних підходів призвели до "атомізації суспільства" - появи індивідів, не пов'язаних між собою ніякими духовними взаєминами. До того ж, продукти діяльності людей виходять з-під їхнього контролю і, набувши автономного існування, перетворюють людей на свої власні засоби. Атомізоване суспільство породило також особливе суспільне утворення - "масу", специфіка психічних та поведінкових особливостей якої полягає в легкій навіюваності, піддатливості щодо зовнішніх впливів - з боку засобів масової інформації, ідеологій та харизматичних лідерів. Залежно від обґрунтування А. і Г. в етиці всі етичні концепції поділяють на дві групи - автономну та гетерономну етику. Найбільш виважену концепцію автономної етики у новочасній філософії обґрунтував Кант. Зароджена в надрах філософії Канта проблема інтерсуб'єктивності знайшла подальше осмислення у XX ст. - в комунікативній філософії (Апель, Габермас). Поняття А. відіграє також важливу роль у різних галузях прикладної етики - біоетиці, медичній етиці, екологічній етиці та ін. Одним із найважливіших тут є питання про межі особистої та колективної автономії. Напр., в медичній етиці проблема А. постає у випадку права людини розпоряджатися власним життям: загальновідомі дискусії етичного та правового характеру щодо самогубства, евтаназії, клонування, зміни людиною власної статі та ін. Складність проблеми в кожному з таких випадків полягає в тому, що розширення права особи вирішувати щось на власний розсуд часто зачіпає права інших осіб або ж тягне за собою негативні соціальні наслідки (хай навіть у майбутньому). Що стосується автономії культурних спільнот - таких, як етнічні спільноти та нації, то тут важливим є питання збереження та захисту культурної самобутності етносів та націй від дії руйнівних чинників гетерономного походження. Це одна із найважливіших проблем етики міжнародних та міжетнічних стосунків.В. ЛісовийФілософський енциклопедичний словник > автономія і гетерономія
-
16 Гайдеггер, Мартин
Гайдеггер, Мартин (1889, Мескірх - 1976) - нім. філософ, творчість якого мала вирішальний вплив на формування сучасної філософської герменевтики, екзистенціалізму, антропології, філософії мови, постструктуралізму та психоаналізу. На формування самобутності мислення Г. справила вплив філософська творчість Арцстотеля, Ніцше, Гуссерля, Дильтея, Шелера, Ясперса; поезія Гельдерліна, Рильке. У 1916 р. - початок викладання у Фрайбурзькому ун-ті; од 1918 р. Г. - асистент Гуссерля, 1923 р. - екстраординарний проф. Марбурзького ун-ту,· од 1929 р. - керівник кафедри філософії Фрайбурзького ун-ту (після Гуссерля); в 1933 - 1934 рр. - ректор цього ун-ту. В останні роки жив усамітнено, неподалік од Фрайбурга, в горах, лише зрідка спускаючись донизу, щоб прочитати в ун-ті лекцію. У творчості Г. можна умовно вирізнити два періоди: "ранній" та "пізній". їх розділяє доповідь "Про сутність істини" (1930). "Ранній" Г. ще перебуває в межах традиційної філософії, зокрема, його головний та незавершений твір "Буття і Час" (1927) залишається в концептуальних межах ідей його вчителя Гуссерля про феноменологічну реформацію філософії. Філософія тлумачиться Г. як універсальна феноменологічна онтологія, що має за мету тематизацію розмаїття видів буття сущого, спосіб осягнення їх єдності у понятті Буття (як такого) у межах єдиного трансцендентального горизонту (Часу). Дослідження Буття і Часу отримало назву "фундаментальної онтології". Якщо будь-яке онтологічне дослідження має справу з буттєвими структурами сущого, то у випадку із введеним Г. поняттям Dasein ("буття тут") воно набуває характеру аналітики (розчленувально-вирізняльного опису) екзистенційності (цілісності рівновихідних буттєвих структур - екзистенціалів). Фундаментальна онтологія як екзистенційна аналітика стає можливою лише на підставі того імпліцитного розуміння Буття, яким завжди наділений Dasein. За Г., екзистенційна аналітика як тематичне осягнення буттєвих структур Dasein має герменевтичний характер. Феноменологічна специфіка твору Г. "Буття і Час" полягає в тому, що на відміну від Гуссерля, Г. розширює феноменальне поле до позитивного аналізу "прихованості" (наявного у повсякденному бутті Dasein). Феноменологічна дескрипція наповнюється сенсом тлумачення (герменевтики). Метою герменевтики Dasein стає не лише аналітичне виокремлення і феноменологічний опис буттєвих структур (екзистенціалів) цього сущого, а й експлікація горизонту, в термінах якого відбувається такий опис. Горизонтом (смислом) буттєвих структур Dasein для Г. є часовість як наслідок феноменологічного аналізу "буття-до-смерті", притаманного цьому сущому. Часовий характер буття Dasein розкривається в специфічному екзистенціалі історичності. Наступними кроками мали бути - феноменологічний аналіз вкоріненості Часу в часовості Dasein та темпоральна (часово детермінована) експлікація різних видів буття сущого в межах проекту філософії як універсальної онтології. Проте на поч. 30-х рр. у творчості Г. відбулася суттєва переорієнтація. Суть її полягала у відмові від онтологічного концепту "Буття і Час" і намірі (вперше після Парменіда) осмислити Буття без будь-якої опори на суще О. днак така радикалізація підходів до розрізнення буття і сущого в мисленні "пізнього" Г. привела радше до трансформації, а не відмови від головних інтенцій "раннього" періоду. Філософські наміри Г. трансформувалися в проект "подолання метафізики". Історія метафізики постає як історія "забуття Буття", прогресія мисленевої зосередженості на сущому (від "ідей" Платана до "цінностей" Ніцше), в процесі чого універсум сущого повністю перетворюється у потенційну предметність людської маніпуляції. Справжнє мислення, на думку "пізнього" Г., має осмислювати саме Буття, яке визначає різні види Буття сущого, а не лише один із них. Якщо в "Бутті і Часі" Буття мислиться статично, як горизонтна єдність різних видів буття сущого, то у "пізнього" Г. Буття перетворюється на Подію, яка в стримуючому від виявлення себе посиланні ("епохе") визначає той спосіб буття сущого, який відкривається людині. Зміщуються акценти у відношенні між людиною та Буттям: в "Бутті і Часі" відкритість Буття конституюється екзистенціалами Dasein, у "пізнього" Г. характер відкритості Буття людини залежить від певного історичного "посилання" самого Буття (Події). Буття розкриває себе в історичній динаміці таких "посилань". Творчість "пізнього" Г. підсумовується концептом "історичність Буття". Відповідно зазнає трансформації і спосіб осягнення Буття: якщо у "раннього" Г. мова йде про темпоральні характеристики різних видів буття сущого та похідних від них буттєвих структур, то "пізній" Г. говорить про поетичне мовлення як ту сферу, в якій для кожного покоління оприявнюються сліди доленосного "епохе" Буття. Тому, прислухаючись до мови поетів, ми саме в ній можемо віднайти справжній шлях до Буття.[br]Осн. тв.: "Буття і Час" (1927); "Що таке метафізика" (1929); "Кант і проблема метафізики" (1929); "Гельдерлін та суть поезії" (1936); "Вступ до метафізики" (1953); "Ніцше". У 2 т. (1961); "Феноменологія і теологія" (1970). -
17 демократія
ДЕМОКРАТІЯ - тип держави або політичної системи управління, що ґрунтується на принципі народовладдя. Поняття "Д." змінювалося історично; у сучасних політичних концепціях його тлумачення також мають значні відмінності. Ці відмінності зазвичай пов'язані з відповіддю на два чільні питання: а) що позначають словом "народ"?; б) у який спосіб "народ" здійснює самоврядування? Вперше термін "Д." був уведений в обіг в Афінах у V ст. до н. е. Словом "народ" ("demos") тоді позначали частину дорослого населення міста-держави (поліса), яке мало право брати безпосередню участь в обговоренні питань, що стосувалися життя міста-держави (цієї участі були позбавлені раби, жінки та люди, що у будь-якому поколінні переселилися у місто-державу). Розмежування на загальні (суспільні, політичні) питання і такі, у розв'язанні яких особа має діяти, виходячи з особистого рішення, стало однією з важливих ознак демократії. Розуміння Д. як безпосередньої участі громадян у розв'язанні спільних справ (а це вимагало, щоб територія держави була невеликою) є характерним для Руссо. Одначе поява в Європі національної держави супроводжувалася тим, що поняття народу стало поняттям нації, а великі територіальні розміри новочасних держав зробили неможливою безпосередню участь великого загалу людей в управлінні. Внаслідок цих змін Д. набуває ознак "представницької". Цей новий тип Д. став предметом аналізу та різноманітних оцінок - позитивних, скептичних та різко негативних. На противагу переважно оптимістичній оцінці представницької Д. в ліберальній політико-філософській традиції, консервативна традиція наголошувала на таких її вадах, як індивідуалізм, утилітаризм, просвітницький конструктивізм (див. консерватизм). Різко негативна оцінка Д. була притаманна соціальній філософії марксизму, який вважав будь-яку державу знаряддям класового гноблення Н. егативно оцінювали представницьку Д. також прихильники анархізму, оскільки вважали, що за фасадом такої Д. приховане всевладдя бюрократичного централізму. Скептична оцінка представницької Д. характерна також для елітарних концепцій. Прихильники цих концепцій вважають, що вибір представників народу контролюється елітою або елітами - політичними, військовими, економічними, культурними тощо (див. еліта). Починаючи з серед. XIX ст. на Заході почав установлюватися сучасний тип Д., засад ничими прикметами якого є інституційний та ідеологічний плюралізм (вільне змагання різних політичних ідеологій). Суть інституційного плюралізму полягає у фактичному існуванні та узаконенні різноманітних асоціацій та автономних організацій. До останніх, окрім політичних (політичні партії, лобістські групи та інші групи тиску, незалежні центри політичного аналізу та політичної інформації тощо) належать також профспілки, автономні освітні, культурні, гуманітарні та ін. організаційні утворення. Той факт, що інститут представницької Д. різко зменшив число громадян, здатних брати безпосередню участь у виробленні та прийнятті політичних рішень, спонукав до появи ідеї (та відповідної практики), відомої під назвою "Д. участі". Суть цього різновиду Д. полягає в орієнтації на те, щоб якомога більше рішень, в тім числі політичних, приймалося не централізовано (на верхніх щаблях державної влади), а внизу, на рівні місцевих та інших організацій; практика "Д. участі" включає також проведення різного роду опитувань та референдумів. Поняття "Д. участі" близьке до поняття т. зв. "прямої Д.", для якої характерними є акції "прямої дії" (страйки, вияви громадянської непокори тощо). Одним із напрямів поглиблення Д. деякі політичні філософи вважають "економічну Д.": збільшення участі працівників в управлінні підприємствами. Проте, як показав досвід (зокрема в колишній комуністичній Югославії), збільшення такої участі зазвичай не сприяє економічній ефективності. Історія розвитку суспільства засвідчує, що Д. сама по собі не є ідеальним засобом, що розв'язує всі проблеми (соціальні, політичні, управлінські та ін.). Вона доконечно потребує існування відповідних культурних, економічних та соціальних передумов. Це було відомо ще Аристотелю, який у "Політиці" показав, що наслідки демократичного управління залежать від того, з якою саме Д. в кожному окремому випадку ми маємо справу. Сучасна Д. спроможна виявляти свої переваги за відповідного рівня загальної культури суспільства, відносно високого рівня добробуту та наявності широкого середнього класу. Вона передбачає високий рівень здатності людей до самоконтролю, виконання своїх громадянських обов'язків, до розумного поєднання індивідуальних та групових інтересів з інтересами інших людей та суспільних верств, отже, зрештою, до забезпечення спільного добробуту. Цими здатностями повинні насамперед володіти представники політичної еліти. Якщо ця умова не зреалізована, то Д. може зазнавати змін або у бік бюрократичної централізації або диктатури В. ірогідність такого повороту зростає в міру того, як Д. перетворюється на прикриття безвладдя та хаосу. Чим менше люди здатні до самоконтролю, тим більшої ваги набуває зовнішній контроль над їхньою поведінкою. Це фундаментальний закон суспільного життя О. тже, міра свободи в сучасних суспільствах прямо залежить від того, наскільки самі люди шанують моральні та правові цінності. Сучасна укр. Д. також має серйозні вади, найглибшою причиною яких є стан масової свідомості, успадкований від комуністичного минулого. Саме це дозволило колишній комуністичній номенклатурі зберегти впливові позиції в економічних та владних структурах, що призвело до формування посткомуністичної неономенклатури і, як наслідок цього, до гіпертрофії бюрократичних структур та регламентацій.В. Лісовий -
18 nut
1. n1) горіх2) перен. міцний горішок3) розм. голова, макітра4) розм. псих; навіжений; несповна розуму5) розм. франт, дженджик; молодець6) амер. пончик7) тех. муфта, гайка8) pl дрібне вугілляto be nuts at smth. — захоплюватися чимсь, добре розумітися на чомусь
he has a hard nut to crack — перен. не на його зуби цей горішок
2. intnuts! — чи ти здурів?; геть під три чорти!
3. v1) збирати горіхи2) розм. метикувати, мізкувати* * *I [net] n1) горіх; бoт. сім'янка; міцний горішок2) cл. голова; "макітра"3) cл. псих, навіжений; схиблений ( на чому-небудь)4) cл. франт, чепурун5) pl; cл. ( the nuts) чудо6) aмep. пончик7) тих. гайка; муфта8) pl дрібне вугілля9) серцевина, ядро; суть10) пoлiгp. напівкругла шпація ( nut quad)11) cл. хабар полиіцейському ( за дрібне правопорушення); відкуп ( від штрафу)II [net] v2) cл. мізкувати, метикувати -
19 quick
1. n1) (the quick) збірн. живі3) збірн. живопліт4) чутливе місцеto cut (to touch) to the quick — дійняти до живого, допекти
2. adj1) швидкий; моторний; жвавий2) кмітливий, тямущий; винахідливий3) гострий, добре розвинутий, тонкий (про зір тощо)4) сильний, глибокий (про почуття)5) що швидко реагує (на щось)6) запальний, гарячий, дражливий7) різкий (про рух тощо)8) що складається з живих рослин9) ком. ліквідний10) гірн. рудоносний11) геол. пливучий; сипкий; м'який (про породу)12) піддатливий (про грунт)13) стрімкий (про ріки тощо)14) яскравий (про фарби, квіти)15) палаючий, розпечений16) живий17) діловий, шумний, жвавий (про торгівлю тощо)18) ігристий; шипучий (про вино)19) гострий; влучний; саркастичний; уїдливий20) уривчастийquick march — військ. форсований марш
quick return — тех. швидке повернення
quick test — тех. прискорене випробування
quick time — військ. стройовий крок
to cut (to sting, to touch, to wound) to the quick — зачепити за живе, допекти
as quick as lightning (as a flash) — із швидкістю блискавки, умить
3. advшвидко, скоро; хутко; жваво; моторно, спритно; квапливоplease come quick! — будь ласка, приходь швидше!
4. intшвидше!now then, quick! — мерщій!, хутко!, та швидше ж!
* * *I [kwik] n2) жива огорожа; рослини такої огорожі3) найбільш чутливі ділянки шкіри (особл. під нігтями); почуття; найбільш важлива, основна частина ( чого-небудь)4) вагітнаII [kwik] a1) швидкий, стрімкий2) швидкий, моторний; живий, діяльний3) кмітливий, тямущий, спритний; гострий, добре розвинутий, тонкий (про зір, слух, розум); сильний, глибокий ( про почуття); активний, енергійний4) швидко реагуючий, дратівливийquick to sympathize — чуйний; запальний, дратівливий; нетерплячий
5) різкий, крутий ( про поворот)quick fence /hedge/ — жива огорожа
7) кoм. ліквідний, який легко реалізується8) гipн. рудоносний9) гeoл. пливучий; сипучий10) редк. податливий (про породу, ґрунт)11) стрімкий (про ріки, потоки)12) яскравий (про квіти, фарбу)13) арх. палаючий, розпечений14) арх. живий (пpoтил. мертвий)15) вагітна16) арх. жвавий, шумний, живий (про місто, торгівлю)III [kwik] advшвидко, скоро; жваво, моторно; поспішно -
20 thing
n1) річ, предмет2) справа, факт, випадок; обставина, обстановкаall things considered — враховуючи усі обставини; беручи до уваги все
3) pl майно, речі (дорожні); багаж4) pl одяг, предмети одягу; особисті речі5) їжа; питво6) pl приладдя, начиння; побутові предмети8) розповідь; анекдот9) явище, річ, справа10) діло11) щосьthe important thing to remember — те, що важливо запам'ятати
the best thing is... — найкраще — це...
the right thing — саме те, що потрібно
the wrong thing — зовсім не те, що треба
12) деталь, особливість13) щось дуже потрібне (важливе, підхоже, справжнє)it is just the thing — це саме те, що треба
that's the thing — у цьому вся справа, це найголовніше
14) дія, вчинок15) подія16) істота, створінняlittle thing — малятко, крихітка
17) розм. у звертанніdear thing — дорогий, любий
above all things — насамперед, головним чином
and things — тощо, і таке інше
for another thing — крім того; по-друге
for one thing — насамперед; для початку
in all things — в усьому, у всіх відношеннях
no great things — нічого особливого; так собі
of all things — от тобі й на!, треба ж!
sure thing — амер. напевно, звичайно, безумовно
the last thing — наприкінці; нарешті
to be up to a thing or two — дещо знати, у дечому розбиратися
to see things — марити, галюцинувати
* * *[aiç]n1) річ; предметa thing in itself — фiлoc. річ у собі; pl атрибути
yce, — що має відношення до Японії
2) pl майноthings personal treal — юp. нерухоме майно
things in action — юp. право вимоги; майно, що полягає у вимогах; речі, багаж
3) часто pl одяг, предмети одягуbathing /swimming/ things — купальний костюм
to put on [to take off]one's things — одягтися [роздягнутися]
4) їжа; питвоsweet things — солодке, ласощі
5) pl звичн. пристосування; начиння; предмети побуту6) твір мистецтва, літератури; творінняan excellent thing — чудова річ; розповідь; анекдот
7) річ, явищеto look at things (from one's own point of view) — дивитися на речі /на справу/ ( зі своєї власної точки зору)
to take things too seriously — приймати всі надто серйозно, занадто серйозно до всього ставитися
8) звичн. pl обставини, станthe state of things — стан речей /справ/
tell me how things go /stand/ — є розповідайте мені, як ідуть справиє
things might go wrong — все може зірватися /провалитися/
that things should have come to thisl — подумати тільки, до чого дійшла справа /як змінилися обставини/!
we hope for better thing s — ми сподіваємося на краще /що обставини зміняться на краще
9) справаI have several- s to attend to — мені (ще) потрібно дещо зробити; у мене ще є справи
10) щось, дещоthe best thing is... — найкраще...
to say the right thing — сказати те, що треба
11) деталь, особливість12) щось дуже потрібне, важливе, підходящеthat's the thing — в тому то е справа, це саме головне
the thing is... — справа в тім...; суть справи полягає в тому...
the only thing now is to take a taxi — єдине, що можна зараз зробити, це взяти таксі
that's the very /just the/ thing — це саме те, що потрібно модний
13) дія, вчинокI did no such thing — я не робив нічого подібного; я е не думав робити цього [порівн. тж. О]
to do the handsome thing by smb — зробити послугу \ комусь
that's not at all the thing to do — це дуже недобре; це неприйнятно ( робити), так не чинять
what a thing to do! — хіба так можна!, хіба так чинять!, як можна було зробити таке!; подію
14) імен. створенняno living thing has ever done it — нікому ще не вдавалося цього зробити; людина
you silly thing! — дурень!; ну е дурень же ти!
15) у сполученні із iм., що йде попереду. презир. потворна, жахлива річ••spiritual things, thing s of the mind — духовні цінності
in all things — у всіх відношеннях, у всьому
and thing s — та інше, тощо
and another thing, — ще одне
sure thing — aмep. напевно, звичайно
no such thing — нічого подібного; ніщо не може бути далі від істини [порівн. тж. 13, 1]
no great things — нічого особливого, так собі; хто зна що
first thing — насампередnext thing — потімlast thing — в останню чергу, наостанок; нарешті; найбільш несподіване; те, чого найменше можна чекатиthe same thing — те ж саме
for one thing — насамперед; почати з того, що; для початку
for another thing — крім того; по-друге
of all things — от тобі е на!, це ж треба!; подумати тільки!
above all things — насамперед; найбільше, головним чином
as a general /as a usual/ thing — звичайно, як правило
it's one of those things — = у житті всяке буває нічого не поробиш, доводиться миритися
to have a thing about smth — мати упередження проти чогось; не терпіти чогось бути жертвою настирливої ідеї, збожеволіти через щось
to have a thing about smb — боготворити когось; не терпіти когось
to make a thing (out) of smth — надавати ( занадто) велике значення
to know a thing or two — знати дещо; розуміти /тямити/ що до чого
to learn a thing or two — довідатися /пронюхати/ дещо
to be up to a thing or two — в чомусь розбиратися, дещо знати
not to be /to feel/ the thing — погано себе почувати
to go the way of all things — померти, пройти земний шлях до кінця
- 1
- 2
См. также в других словарях:
розуміти — і/ю, і/єш, недок., перех. 1) також без додатка і з підрядним реченням. Сприймати, осягати розумом (у 1, 2 знач.). || Сприймати інформацію, передану жестами, знаками і т. ін. || що. Осягати, схоплювати розумом, усвідомлювати ідею, зміст, значення… … Український тлумачний словник
проникати — а/ю, а/єш, недок., прони/кнути і прони/кти, кну, кнеш; мин. ч. прони/к, ла, ло і прони/кнув, нула, нуло; док. 1) Удаючись до хитрощів, обману і т. ін., спритно пробиратися, прокрадатися куди небудь. || Пробиратися в яку небудь організацію,… … Український тлумачний словник
шори — шор, мн. 1) Ремінна кінська упряж із шлеєю та посторонками. || перен., розм. Штучно створена ширма, те, що заважає розуміти суть чого небудь. •• Бра/ти в шо/ри кого а) підкоряти своїй владі, волі, ставити в залежність від себе кого небудь; б) те… … Український тлумачний словник
проникливість — (здатність глибоко розуміти суть чого н., правильно оцінювати щось тощо), глибина, нюх; інтуїція (здатність несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, угадувати щось) Пор. проникливий I … Словник синонімів української мови
усвідомлювати — усвідомити (сприймати свідомо, розуміти суть, значення чого н.), осмислювати, осмислити, осягати, осягнути, осягти Пор. зрозуміти … Словник синонімів української мови
Пересуществлення — (а не переістотнення, переєстествлення, перевтілення) Схоластична богословська традиція, щоб висловити те, що в євхаристійній переміні хліба й вина в Тіло й Кров Христові замінюється не хліб і вино як такі, а лише їх сутність (substantia, тобто… … Термінологічний довідник для богословів та редакторів богословських текстів
разумѣти — Разуметь разумѣти (1) 1. Понимать (понять); догадываться (догадаться): Комонь въ полуночи Овлуръ свисну за рѣкою; велить князю разумѣти: князю Игорю не быть! 40. Почьто бесѣды моея не разумѣете, яко не можете слышати словесе моего. Остр. ев., 32… … Словарь-справочник "Слово о полку Игореве"
розбиратися — а/юся, а/єшся, недок., розібра/тися, розберу/ся, розбере/шся, док. 1) Вникаючи в подробиці чого небудь, розглядаючи щось детально, з ясовувати істину, виносити певне рішення. || Вникаючи в суть, деталі чого небудь, доходити до розуміння чогось.… … Український тлумачний словник
проникливий — I (який глибоко розуміє суть чого н., правильно оцінює когось / щось, розбирається в чомусь; про розум, здібності тощо такої людини), глибокий, тонкий, пронизливий, видющий, витончений; гострий (про розум, мислення) II ▶ див. виразний I, 1),… … Словник синонімів української мови
Скандал вокруг баскетбольного клуба «Черкасские Мавпы» — В этой статье отсутствует вступление. Пожалуйста, допишите вводную секцию, кратко раскрывающую тему статьи. Баскетбольный клуб «Черкасские Мавпы» (укр … Википедия
толк — у, ч. 1) тільки одн., розм. Те саме, що розум, глузд. •• Зна/ти толк у чому бути знавцем чого небудь, добре розумітися на чому небудь. З то/лком а) розсудливо, розумно; б) так, щоб можна було зрозуміти. 2) тільки одн., розм … Український тлумачний словник